Росія продовжує намагання сформувати для світової спільноти фальшиву картину про власну «велику культурну традицію», вдаючись до безпідставного привласнення українських діячів мистецтва та науки. Одним із центральних прикладів такої практики є доля славетного українського гравера епохи бароко Івана Щирського. Хоча він ніколи не жив на теренах московської держави, пропагандисти нав’язують думку, нібито він був «російським гравером» та мав зв’язок із «російським православ’ям». На жаль, це лише верхівка айсберга фейків, які виробляє та тиражує роспропаганда.
Фейк №1: Іван Щирський – «російський гравер»
Російські пропагандистські джерела подають Щирського як «російського митця». Ця маніпуляція відбувається на тлі свідомого замовчування його реальної культурної та історичної приналежності. Насправді Іван Щирський творив у контексті українського бароко – доби, яка була надзвичайно плідною для українського мистецтва й цілковито відмінною від московських традицій того часу.
Фейк №2: Зв’язок із «російським православ’ям»
Інший пропагандистський меседж стосується релігійного контексту: Щирського пов’язують із «російським православ’ям», ніби він творив під впливом московської церковної культури. Проте достовірні історичні дані свідчать про те, що він належав до українського культурно-релігійного простору, тісно пов’язаного з Києво-Печерською лаврою та іншими українськими духовними осередками, а не з московськими.
Фейк №3: Інтегрування українського бароко в «російську культуру»
Ці два попередні фейки – складові масштабнішої спроби видати українське бароко XVII–XVIII століть за «російське явище». Оскільки Росії бракує аналогічного мистецького феномену, пропаганда прагне створити ілюзію, що видатні українські майстри, які ніколи не були частиною московської традиції, належать саме російській історії. Таким чином формується міф про «єдину культуру», де самобутність українського мистецтва намагаються розчинити у хибній «общерусскій» спадщині.
Фейк №4: «Український сценарій» для залякування протестувальників у Грузії
Роспропаганда виходить далеко за межі культурних підтасувань. У подкасті «ДезінFAKEція» фахівці Центру протидії дезінформації розглядають, як російські джерела залякують грузинських мітингувальників так званим «українським сценарієм». Мета – сформувати уявлення, що будь-який протест чи боротьба за демократичні цінності може призвести до масштабного конфлікту, «як в Україні». Це фейкова логіка, що використовується для впливу на свідомість людей, які прагнуть змін у власній країні.
Фейк №5: Мирні наміри vs. рекордні витрати на оборону
Ще один фейк торкається міжнародних відносин та безпеки. Російська влада заявляє про готовність до «мирних перемовин», водночас встановлюючи рекордні витрати на оборону. Ці дії суперечать одна одній: агресивна політика, мілітаризація та роздмухування конфліктів не можуть бути ознаками справжньої миротворчості. Такі заяви – фікція, спрямована на дезорієнтацію міжнародної спільноти.
Системне «переписування» історії, культивування страху та пропагування неправдивих сюжетів – це ключові інструменти російської дезінформаційної машини. Від фальсифікації історії українських митців, таких як Іван Щирський, до залякування іноземних протестувальників та недостовірних запевнень у прагненні миру – всі ці фейки слугують одній меті: поширенню вигідної для Кремля картини світу. Проте завдяки аналітичним зусиллям Центру протидії дезінформації та інших фактчекерів вдається виявляти й розвінчувати ці вигадки, повертаючи історичну правду та справжню цінність української культурної спадщини.
|
